Автораритет-Бібліо. Книга художника

Не обов'язково читати всі вісім томів "1001 ночі". Достатньо розкрити перший том - і майже одразу нам трапиться книжка, намазана отрутою, що вбивала всякого, хто гортав її, слинявлячи палець. Трохи далі ми побачимо книжку-перформанс із різнокольорових рибок, які плавали у ставку: коли їх виловлювали і починали смажити, вони виголошували вірші... А ось що розповідає юнак-каліграф, перетворений злими чарами на мавпу (його моряки продали еміру якогось острова): "І я взяв калам і, набравши з чорнильниці чорнила, написав почерком ріка такий двовірш... І я написав почерком рейхані та почерком сульс... І ще я написав почерком несхі та почерком тумар... І почерком мухаккік я написав..." -
Як бачимо, ще в давнину було безліч різних підходів до book-art'у. Це, напевно, пояснюється тим, що книга - один із найважливіших людських символів. Нині вона навантажена смислами, якими обростала протягом століть. Ось книга - священний атрибут культу, її писання і читання - привілей вузького і замкнутого кола посвячених. Ось книга - розкіш, коштовність, володіння нею надзвичайно привабливе і престижне. (Катулл запитує: "Для кого моя ошатна нова збірка, пемзою жорсткою щойно відтерта?")..
Інші смисли з'являються в епоху книгодрукування: книжка відчужується від автора, санкціонується якоюсь інстанцією, майже завжди безособовою, але тим паче авторитетною. Виникає особлива довіра й пієтет до надрукованого і разом із ним - нова претензія книги, яка може відчуватися як претензійність. (Беранже: "Як мої пісні? І ви - in octavo? Нова дурість! Цього разу вже самі даєте ви критикам право з новою злістю переслідувати вас.")..
Безумовно, повернення до унікальної й маргінальної книжки у футуристів пов'язане з їхнім загальним протестом проти "офіціозу". -"Текст надрукований - це текст у парадному мундирі або у фраку: важко дихати, важко рухатися й узагалі нерозумно почуваєшся"... Інша річ тепер, - коли постмодернізм і комп'ютерні технології ламають хребет культурі (тобто її ієрархічну, ціннісно-магістральну організацію) і все стає в певному розумінні приватним і маргінальним, - звісно, book-art - це вже ніякий не протест..
Натомість перевантаженість книжки різними, навіть суперечливими, смислами робить її надзвичайно привабливою для художньої гри. Це стосується як художників, так і літераторів. Книжка - прикордонний об'єкт між ними, і ми побачимо, що вони підходять до нього з різних боків.
Для літератора найважливішою (і, можливо, єдиною обов'язковою) конвенційною складовою книжки залишається текст: книжка - презентація тексту, спосіб його існування і спосіб подачі, що провокує якісь дії: узяти в руки, роздивитися в певній послідовності. Текст завжди пов'язаний із часом: його присутність розгортається поступово - у тривалостях. - і вимагає відповідного "танцю" з боку читача..
Художник, навпаки, не виділяє з функцій книги жодної головної, для нього вони всі рівні. У цьому сенсі він більш вільний - зате і позбавлений "пристрасного" ставлення: розслаблений і прохолодний. Він дає книгу як синтетичний образ, присутній завжди цілком, зупинений для позачасового споглядання..
Якщо додати до цього, що художник і літератор скомбіновані в кожному творцеві книжки у власній, неповторній пропорції та конфігурації, то важко навіть уявити собі, до якого різноманіття це веде. Можливі будь-які несподіванки, і язик замовкає.